Плач дівчачої групи

Аяка має величезний талант. Її самовираження постійно стримується примарою суспільних очікувань, що насувається. Музика служить її притулком, царством, де її вроджений талант сяє яскравіше. Страшна перспектива великої сцени паралізує Аяку, змушуючи її поводитися ексцентрично. Без змін прогрес здається лише далекою фантазією. Втручається інтуїція, організовуючи випадкову зустріч із музичним сестринством. Відчувши порожнечу всередині Аякі, вони простягають вітальну руку, визнаючи її потенціал. Із вдячністю вона приймає, розуміючи, що завдяки їхній колективній підтримці вона зможе подолати внутрішні бар'єри та розквітнути без обмежень.